"Просто сиділа і плакала"

Теплий халат, піжама зі смішним принтом і багато смаколиків. Переселенці з прифронтових і окупованих територій, які зараз живуть у шелтері в Дніпрі, згадують останні новорічні подарунки, які отримали удома. Цей прихисток створений під егідою громадської організації «Світло культури» і спершу замислювався як транзитний, на кілька діб, але дехто з людей мешкає тут більш як два роки. Заклад, за задумом організаторів, мав давати дах над головою лише жителям Луганської області. Та зараз приймають переселенців уже й з інших регіонів, зокрема Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини.

Як облаштувалися люди, які вже втретє відзначатимуть новорічні свята не вдома, та про які подарунки «під ялинку» мріють тепер – у репортажі проєкту «Ти як?» від Радіо Свобода.

Марина Прокопенко порається на кухні. Розказує: наводять лад у приміщеннях самі, за графіком чергувань, готують їжу собі теж самі.

Марина в шелтері

Доброчинники іноді привозять крупи, борошно, олію, солодощі до чаю. Марині 72. Вона з Гуляйполя Запорізької області. Виїхала, каже, у перші дні великої війни, бо її місто практично зразу опинилося під обстрілами.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«3 березня російська техніка зайшла до Гуляйполя, повним ходом ішли бої за місто, потім їх вигнали. А поряд – Пологи, 18 кілометрів від нас, вони окуповані. Наше місто зруйноване, міста немає – тільки руїни. У мене був приватний будинок – його немає. Ракета. Це сталося торік, у жовтні. Мій будинок і свекрушин – поряд. Їх немає. Ми вже встигли виїхати», – розказує жінка.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

У цьому шелтері Марина мешкає з березня 2024-го. Раніше жила в іншому прихистку, облаштованому з дитсадка, та він закрився.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«Тут тепло, затишно, чисто. Дуже багато заходів проводять. Ми тут і малюємо, і ліпимо, і плетемо. Щодня або через день – заходи. Моє дозвілля – прогулянка і магазин. Між собою спілкуємося, тим і живемо», – говорить вона.

Новий рік, ділиться жінка, вона планує зустріти разом з родиною сина, який мешкає на Дніпропетровщині, щоб згадати щасливі часи.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«Вдома, звісно, на Новий рік все було розкішно. Син, невістка, дві онучки. Що тільки не готували! Манти – обов’язково. Торт пекла, дітям робила подарунки: хто що замовить. Обов’язково – солодощі, ще - кому книжку, кому – ігри. Два роки поспіль у шелтерах я вже ніяк не святкувала. Просто сиділа і плакала», – ділиться жінка.

Повернутися додому, в розбите Гуляйполе, вона не сподівається. Мріє про власне окреме житло.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«Якби завтра сказали, що закінчилася війна, я б не знала, що робити. Куди їхати, з чим? Скласти те, що вціліло, на купку й целофаном накрити на розбитій території? Поки – тут. Якби хоч якусь малосімейку в Дніпрі. Свята йдуть, та вони не радують. Єдине – онучкам щось куплю, подарую», – додає Марина.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.