Альона Торбенко | Бахмут

"Будинок Альони в Бахмуті перетворився на руїни"

Теплий халат, піжама зі смішним принтом і багато смаколиків. Переселенці з прифронтових і окупованих територій, які зараз живуть у шелтері в Дніпрі, згадують останні новорічні подарунки, які отримали удома. Цей прихисток створений під егідою громадської організації «Світло культури» і спершу замислювався як транзитний, на кілька діб, але дехто з людей мешкає тут більш як два роки. Заклад, за задумом організаторів, мав давати дах над головою лише жителям Луганської області. Та зараз приймають переселенців уже й з інших регіонів, зокрема Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини.

Як облаштувалися люди, які вже втретє відзначатимуть новорічні свята не вдома, та про які подарунки «під ялинку» мріють тепер – у репортажі проєкту «Ти як?» від Радіо Свобода.

30-річна Альона Торбенко з Бахмута працює у шелтері вихователькою, опікується малечею переселенців.

Альона в шелтері

Вона фаховий сурдопедагог, а ще – мама трьох дітей. Старшій доньці Поліні десять, середньому Олександру – дев’ять, найменшому Дмитрикові – чотири. Найменший син народився за рік до повномасштабної війни, за три дні до Нового року. Той час, говорить Олена, вона згадує як найщасливіший у житті: пологи пройшли без ускладнень, Новий рік із немовлям, старшими дітьми та чоловіком вони зустрічали разом, удома.

Альона Торбенко з родиною до повномасштабної війни

«Я так хотіла зустріти Новий рік саме вдома! Ми не встигали з ремонтом, але поки я була в лікарні, його доробили. Батьки, діти, чоловік, домашня атмосфера. Пам’ятаю: наші бабусі й дідусі – нарядні, з мішками подарунків. Дітям ми дарували смішні піжамки-тигренята, іграшки, солодощі», – згадує вона.

Удома залишилося найцінніше – фотографії дітей.

«Виїздили ми однією машиною, легковиком: тато, мама, я, чоловік, троє дітей, кішка. Наймолодшому був рік і три місяці, я його біля себе тримала. Взяли – що встигли. Ковдру, покривало, одяг, телефони і планшети. Фотографії не помістилися. У мене були альбоми красиві: я робила гарні, дитячі, з історіями, з розписом, з емоціями. Історія родини. Ми їхали, думали – не назавжди. Але більше не повернулися», – каже жінка.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

Будинок Альони в Бахмуті перетворився на руїни. У Дніпрі жінка з родиною понад два роки мешкає в орендованій квартирі. Обоє – вона й чоловік – працюють. Говорить: попри все, намагаються не відмовляти собі й дітям в позитивних емоціях.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«Ми святкуємо всі свята, відзначаємо всі дні народження. Стараємося жити далі, не бути на мінорі. Я блокую спогади про минуле, інакше – може нахлинути... Моя передноворічна мрія – поїхати кудись разом з чоловіком. З дітьми я часто їжджу: старша займається чирлідингом – ми постійно в поїздках, середній – ходить на футбол, теж постійно на змаганнях. Але найбільша мрія – щоб мої рідні були поруч, живі, щасливі та усміхнені. А ще – перемога для нас всіх», – каже переселенка.