Ніна Бондар | Лисичанськ

"Треба думати, як жити далі, без того, що ми втратили"

Теплий халат, піжама зі смішним принтом і багато смаколиків. Переселенці з прифронтових і окупованих територій, які зараз живуть у шелтері в Дніпрі, згадують останні новорічні подарунки, які отримали удома. Цей прихисток створений під егідою громадської організації «Світло культури» і спершу замислювався як транзитний, на кілька діб, але дехто з людей мешкає тут більш як два роки. Заклад, за задумом організаторів, мав давати дах над головою лише жителям Луганської області. Та зараз приймають переселенців уже й з інших регіонів, зокрема Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини. Матеріал Радіо Свобода.

Адміністраторка Ніна Бондар розповідає: цей шелтер, який спершу задумували як транзитний центр для перебування на кілька діб, уже працює два з половиною роки. Дехто живе тут – майже від початку. Говорить: зараз у прихистку мешкає близько 90 людей, з них 20 – діти. Існують на ґранти та допомогу міжнародних організацій.

Ніна Бондар

Майже два роки проживання в закладі було безоплатним для переселенців. Але хвиля підтримки від доброчинців спала, і від початку року запровадили платню – півтори тисячі гривень з людини на місяць.

«Також у нас є вимоги до проживання: повністю заборонений алкоголь. Я завжди кажу: якщо ви хочете зберегти це житло, ви маєте дотримуватися правил. Є такі люди, які не дотримувалися – вони від нас повиїздили. Ще одне вимога – чистота. Люди прибирають за графіком всюди – на кухні, у душових, у вбиральнях», – говорить вона.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«З одного боку, у шелтері дуже добре жити: тут багато активностей, концерти, майстер-класи, клуб вивчення української мови. Три-чотири рази на тиждень до нас приходять представники міжнародних організацій, волонтери, майстрині. Сидячи вдома, у квартирі, людина скільки всього б не відвідала. Але з іншого – жити в шелтері складно: у кімнатах – до десяти людей, а це значить – буває непорозуміння, конфлікти. У кімнаті по 10-12 осіб – так жити дуже непросто», – додає адміністраторка.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

У будівлі, де мешкають переселенці, є ще один, необлаштований, корпус. У планах на новий рік, ділиться Ніна Бондар, знайти донора для капітального ремонту. Там додатково можна було би розмістити ще кілька десятків людей, адже всі місця в обладнаному корпусі зайняті.

«У нас є двоповерхові ліжка. Частина верхніх полиць, справді, незайнята. Але і небажано, щоб вони були зайняті. Адже на нижніх, наприклад, розташовуються старші жінки, а на верхню поличку хто може полізти? Молоді чоловіки. Це - некомфортне сусідство», – розказала адміністраторка.

Ялинка в шелтері

Ніна Бондар сама – переселенка з Лисичанська. У прихистку, окрім виконання основних обов’язків, опікується квітами – кімнатними й на вулиці. Про швидке повернення додому, вважає, мріяти не треба. Це говорить і собі, і мешканцям шелтера.

«Навіть якщо війна скінчиться і наші міста будуть деокуповані, їхати туди одразу не можна. Там – руїни. І треба думати, як жити далі, без того, що ми втратили. Я й сама, іноді, чесно кажучи, коли холодно, думаю: а вдома у мене був такий теплий халатик… Треба змиритися – іншого варіанту немає, бо це з’їдає», – підсумовує вона.

Новий рік у шелтері два роки поспіль святкували всі разом, влаштовували спільний бенкет. Цього разу вирішили провести більш камерно: кожна кімната – окремо. Частина людей роз’їдуться до рідних та знайомих.

«Я дуже часто тут чую, особливо від літніх людей: «Я не знаю, для чого жити». Я завжди кажу: «Якщо ви живете, якщо у вас є сили, то ви комусь потрібні. І ми все ж тримаємося», – переконана Ніна Бондар.