Ми з села Новопокровка, що в Запорізькій області. Мешкаю разом із чоловіком. 

Були в шоці від того, що розпочалася війна. Не вірилось. 

Найстрашнішим було те, що нас обстрілювали. Над нашим дахом пролітали снаряди і ракети. Це було дуже моторошно. За 20 метрів від нашого будинку влучив снаряд. Інший розірвався на городі, уламки від нього прилетіли на подвір'ї. Одного ранку ми встали і побачили, що на землі біля вікна лежить куля від автомата. Якби ми там перебували на той момент, то б постраждали. 

Наше село нині окуповане і розбите. Там проживають двадцять людей, які не захотіли виїхати. Місяць ми жили без води і без світла. Воду шукали по селу, набирали з криниць. Рашисти почали ходити по дворах. Вони заселялись у хати тих людей, хто виїхав. У нас усе позабирали - в хаті, у господарстві. 

Складнощів з виїздом не було. Нам пощастило, що в день нашої евакуації на блокпостах не було рашистів. Ми проїхали з Новоданилівки нормально, а там уже наші були. 

Ми поселилися у помешканні внука. Пенсію і соціальну допомогу нам виплачують регулярно. 

Найбільше шокує те, що рашисти роблять з нашим народом - вбивають, гвалтують, обкрадають. 

Сподіваюсь, що до літа наступного року війна скінчиться. Нам допоможуть зі зброєю. Наші хлопці - молодці.