Не всі з них були набожними й ходили до церкви в себе вдома – у містах і селах, які зараз стали «гарячими» точками України. Але для більшості Великдень був особливим днем – часом для зустрічей із близькими, родинних застіль, виїздів на природу. Цього року вони вперше зустрічатимуть Паску не вдома, а в шелтері у Дніпрі.
Заклад, який утримує «Восток SOS», наразі замінив рідну оселю більш як 20 втікачам від війни. Хтось із них виїхав з дому, прихопивши лише документи, хтось – вивіз домашніх улюбленців, а хтось – допоміг евакуюватися і сусідам.
Напередодні Великодня Радіо Свобода побувало в шелтері й записало історію 68-річного Анатолія Савченка
Анатолій Савченко приїхав до Дніпра з села Іванграда, що під Бахмутом. Йому 68 років. Позаду, каже, непросте, але цікаве життя. На початку 70-их служив морпіхом в Африці – Сирія, Єгипет, Нова Гвінея... Потім повернувся додому закінчив сільгосптехніку, одружився, працював на дослідній садівничій станції.
Анатолій Савченко
Його село зазнавало обстрілів і до початку повномасштабної війни: 2015-го через удари російських «Градів» було зруйновано кілька споруд. Але бойові дії 2022 року перетворили Іванград на справжню руїну, каже Анатолій.
«Уже у квітні діставало до Бахмута, ракети, снаряди, були такі вирви – більші за хату. Від нас до Бахмута – три кілометри. Зруйнований будинок, де жив я. Поруч будинок сестри – теж зруйнований. Будинок сина… Мій город і двір – все вщент, це злітно-посадкова смуга, літаки можна запускати, все зрівняли», – говорить чоловік.
Будинок Анатолія в Іванграді зараз виглядає так
Під обстрілами в рідному селі Анатолій прожив пів року. Він навіть примудрявся тримати невеличке господарство – чотирьох кіз. Молоком ділився з українськими військовими, коли ті стояли неподалік. Лінія фронту була вже близько, але чоловік зміг обробити землю й посадити городину. Щоправда, урожай зібрати не вийшло.
«Город садив – зібрати не встиг. У мене 40 соток городу було. Кукурудза, буряки, цибуля, морква. Цибулю і часник встиг зібрати», – каже переселенець.
Шелтер на Незламній, де тепер живе Анатолій
До війни в селі було до 300 мешканців, зрештою залишилося п’ятеро. Усі вони в останні перед евакуацією дні жили в одній більш-менш вцілілій хаті. Топили буржуйкою. Їсти готували на мангалі. Хліба не було – півтора місяця жили на сухарях. Електрики також не було – телефони заряджали від генератора, розказує Анатолій.
Виходити на вулицю було страшно: якось у жовтні, згадує чоловік, він пішов погодувати сусідського пса. Розпочалася перестрілка – отримав кулю в плече.
Після обстрілу, під який потрапив Анатолій, куля досі в кістці
Виїздити з рідного села чоловік не хотів – аж поки під час одного з «прильотів» не була тяжко поранена сусідка.
«Сидимо отак, чуємо – хата здригнулася. В коридорі – дірка, і хвостовик міни лежить прямо на підлозі. А другий прильот – в куток хати. Рая, сусідка, вийшла на вулицю – у неї під ногами зірвалася граната. Кричить. Ми її затягли в хату. Добре, що солдати лишили нам аптечку. Вкололи їй знеболювальне. Всі ноги посічені, більш ніж 25 ран. А чим перев’язати? Дивимося – дорослі памперси. Різали шматками, примотували скотчем. Зв'язок можна було зловити тільки з горища. Зловили – зв’язалися з Раїною племінницею, а вона знайшла хлопців з Бахмута, які змогли її вивезти. Вони потім вивезли й нас чотирьох», – каже Анатолій.
Під обстрілами, по дорозі з вирвами чоловіка і його сусідів доправили до Бахмута. Потім волонтери вивезли їх до Покровська, далі – в Дніпро. Зараз Анатолій у шелтері, але не сидить без роботи – допомагає по господарству, трохи знається на електриці.
Великодні гостинці
Тримає зв'язок з двома синами та онуками – усі його родичі в евакуації, в Україні й за кордоном. Живе думками про повернення й відбудову.
«Поки що буду тут. Але дуже хочеться додому. Учора говорив телефоном з сином. Каже: «Ну що, батьку?». А я кажу: «Як трохи фронт зрушиться, поїдемо додому. Будемо відбудовувати». Щось, може, збудуємо, хоч якусь халабуду», – сподівається Анатолій.
Шелтер на Незламній у Дніпрі був створений у вересні минулого року для переселенців, які опинилися в найбільшій скруті, – часто у них втрачені документи, немає родичів або рідні не можуть їх прихистити. Утримується заклад коштом благодійного фонду «Восток SOS». Організація оплачує оренду двох двоповерхових будинків, комунальні послуги й дві ставки адміністраторів, а також допомагає з харчуванням для пожильців. Зараз тут мешкає 23 людей, ще двоє мешканців – у лікарні.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.