Мені 74 роки. Я живу в місті Краматорськ Донецької області. Чоловік помер. Маю двох синів і двох онучок. 

Перед початком війни було тривожно на душі. Я сказала сину, що щось трапиться, а він відповів, що все буде добре. Та, на жаль, він помилився. 

Росіяни часто обстрілюють наше місто. День тому ракета впала на кладовище. Немає спокою не тільки живим, а й мертвим. 

Я не змогла виїхати, бо в мене була важка форма анемії. Залишилася з сестрою. Півтора роки лікувалася. А син з онучкою виїжджав. 

З продуктами немає проблем. Я отримувала гуманітарну допомогу. На ліки мені не вистачає коштів – сини допомагають. 

Хочу, щоб закінчилася війна, щоб люди не гинули. Надіюся на краще. Чекаю на перемогу.