Мені 68 років. Я на пенсії. Працювала в Снігурівці весь час. У мене двоє діток, четверо онучок. Війна мене вдома застала. Дочка подзвонила й сказала, що війна. Потім діти виїхали. 

Газу не було, води теж. Рятувало те, що в нас приватний будинок, вода в басейні була. Їздили до кринички. У нас у Снігурівці два джерела. І дощову воду збирали. Газу не було, а потім почали привозити й заправляти балони. З їжею було все нормально, можна сказати. Базарчик почав працювати. Поряд із нами Херсон - звідти овочі до нас привозили підприємці. Овочі були дешеві, а хліб дорогий. Нам потроху привозили, а щось і самі пекли. А після того, як наші прийшли, уже нема на що скаржитися: гуманітарку нам дають. Але морально тяжко дуже. Страшно за дітей. 

Морально було дуже тяжко. Окупанти в нас питали: «Почему вы не любите Россию?» А як можна вас любити? Ви прийшли до нашого порога з автоматами і погрожуєте! Заходили, відчиняли всі шафки. Що вони там шукали? А інші, навпаки, казали, що їм подобається в нас, що тут гарно. Всякі тут були. Буряти, наприклад, дуже люті.  

Шокує те, що росіяни не розуміють нічого. У нас навіть слів таких нема, щоб називати те, про що вони говорять. 

От родичів послухаєш звідти: «У вас тут что, Бандера? Нацисты?» А моя дочка сказала їм, що ми тут уже всі нацисти і всі «бандерівці». Ми перейшли на українську мову, хоча в нас на Півдні суржиком розмовляли: коли українською, а коли російською.

Коли я вчилася, у нас було п'ять шкіл, із них чотири російські й тільки одна українська. Коли я прийшла фізику складати в інституті, то почала відповідати українською, і на мене пильно подивилися й поставили «четвірку». Мова вплинула на оцінку. А зараз кому не подзвониш – усі розмовляють українською.

У нас окупація була дев'ять місяців. Дітей довго не бачили. Правда, ми їх чули, бо в нас на балконі є точка, звідки можна було подзвонити. Там ловив мобільний зв'язок. 

У нас було одне бажання: щоб настав мир і росіян тут не було. Коли ми прокинулися вранці в день звільнення, то наче вдихнули інше повітря. Стало легше. Ми навіть не повірили, коли нам сказали, що вони вийшли зі Снігурівки. Це така радість була!

Хочеться, щоб усі разом зібралися, щоб була одна родина. Щоб українські діти не гинули, були щасливі, вчилися нормально. А найголовніше – щоб усі повернулися додому.