Більше частину життя я прожила в Добропіллі. У перший день війни була вдома. Дуже злякалась, сподівалась, що все це ненадовго. Потім з міста почали виїжджати люди. Не стало газу та світла. Найстрашніше, що почались обстріли На сусідні вулиці прилітали снаряди. Особливо страшно вночі. Росіяни зазвичай починають бомбити місто о другій ночі. 

Я навчилась долати стрес, намагаюсь сама себе заспокоїти. Рідні стіни допомагають відчути хоч якийсь захист. 

Вижити допомагає гуманітарна допомога, бо пенсія у мене маленька. Моя родина живе на відстані. Діти виїхали з міста. Я дуже хочу, аби закінчилась війна і всі українці повернулись додому.