Я жила в Добропіллі. Після початку війни відчула страх і безвихідь. У місті почали закриватись магазини, не працювали аптеки та лікарні. У мене двоє дітей. Я вирішила їх вивезти за кордон. Ми їхали на автобусі, було дуже тяжко. Потім ми повернулись до України. Зараз живемо в Одесі. Я розумію, що мені треба тримати себе в руках, хоча іноді дуже хочеться плакати. Я вдячна за гуманітарну допомогу. Зараз думаю про мир та спокій. Діти повинні ходити до школи.