"Російські літаки скидали снаряди зовсім поруч зі мною"

Я пенсіонерка, все своє життя проживала в селі Горенка, у 2021 році отримала травму руки і після цього пішла на лікарняний з подальшим звільненням, бо почалась війна. Чоловік помер у 2011 році. У мене є діти та онуки. Було щасливе життя зі своїми турботами та радощами. Згадуючи зустрічі з родичами та друзями, на душі стає приємніше. Онучка постійно мене кудись возила, я дуже любила знайомитись з новими людьми і відкривати для себе щось нове.

Все змінилось 24.02.2022 коли росіяни зайшли у Гостомель і почали обстрілювати наше село. 25 лютого зникло світло, газ, довелось перебратися в санаторій, де я працювала останні 20 років. Там жила у підвалі. Думала перечекати якийсь час і повернутися додому.

Епізод самий страшний згадую – це коли російські літаки скидали снаряди зовсім поруч зі мною і коли над головою летіли наші в сторону росіян, це було дуже страшно. Багато тривог і вибух за вибухом. Іноді доводилось, коли приходила додому, тікати у погріб і там сидіти якийсь час.

5 березня 2022 року я з дітьми виїхала у село Київської області на наступні два місяці. В кінці березня сусід повідомив, що нашого будинку більше немає. Залишились одні руїни і цегла. "Градами" було знищено все, що будувалось роками, починаючи з мого дитинства.

Потім повернулась жити в санаторій. З речей був тільки спортивний одяг, дякуючи родичам, які надали ще білизну та рушники. Важко, дуже важко. Коли приходила дивитись на руїни, серце стискалось. Звикнути до такого страшно. І в селі у знайомих життя теж було важким. Бо все чуже, коли звик до одного, довелось повністю змінювати свій ритм життя. Благодійні фонди села допомогли продуктами та іншими необхідними речами для життя. За що їм вдячна. Встановили модульний будинок.

Є декілька сюжетів і про будинок, і про те, як прості люди допомогли вивезти руїни будинку