Мені 48 років. Я з сім’єю живу в Охтирці

Наш будинок розташований біля залізничного вокзалу. У перший день війни російські танки йшли через наш двір.

Коли ми виїжджали з Охтирки, перед нами їхала колона танків. Ми не знали, що вони російські. Зрозуміли лише тоді, коли вони направили на нас зброю. Ми дуже злякалися.

До Полтави доїхали на власному автомобілі. А далі я з подругою поїхала на евакуаційному поїзді до Львова. Звідти – на автобусі за кордон, де працювала моя сестра. Я також влаштувалася там на роботу. Було дуже важко. 

Зараз я вдома. Дитина закінчила перший курс. Вона засмучена, що довелося навчатися дистанційно. Їй хотілося відвідувати заняття, а не сидіти вдома. 

Я вірю в те, що війна закінчиться цього року.