Війна для мене – це страх, горе, рідше бачиш своїх близьких. Коли в 2014 році поставили блокпости, ми не могли поїхати, як раніше, до своїх рідних у село Октябрь, недалеко від Маріуполя. І мене зі старшою сестрою батьки відправили вчитися в Запоріжжя. Ми дуже засмучувалися, що не можемо бачитися з тіткою і бабусями через війну. Найбільш запам’яталися моменти, коли ще на початку війни ми їздили через блокпости.

Раніше на кожне свято збиралися всі родичі, зараз цього немає. До нас із Росії приїжджав дядько, татів рідний брат. Зараз, скільки йде війна, він жодного разу не приїжджав, а раніше приїжджав щороку. Це все пов’язано з війною.

Я мрію, щоб швидше закінчилася війна, тому що хочу залишитися жити в Маріуполі, розвиватися, бізнес свій відкрити. А якщо тут почнеться війна, то доведеться виїхати, а не хотілося б. Мені подобається наше місто.

За ці роки я стала більше цінувати колишні моменти, коли ми могли з легкістю поїхати в село до своїх родичів. Коли раніше ми їздили до них кожні вихідні, це не так цінувалося. А щастя – коли поруч рідні люди, коли дуже просто з ними побачитись, зібратися будь-якої миті й нічого цьому не заважає. Щастя – це відчувати себе в безпеці, не боятися вечорами гуляти містом. Щастя – працювати на улюбленій роботі, яка подобається.