На початку війни Любов переїхала до старенької мами, щоб її доглядати. Шокована ракетними обстрілами мирного міста і дуже переймається за сина і всіх інших хлопців, які боронять українців на передовій 

Мені 58 років, живу я в місті Охтирці Сумської області. За час війни я з міста не виїжджала, просто з квартири у приватний будинок перейшла до мами. Там було безпечніше - хоч у підвал заховаєшся. А в квартирі де ти заховаєшся на п’ятому поверсі?

Початок війни був дуже важким. Щодня по кілька разів пролітали ракети, навіть фосфорні пролітали в нас: ударили по військовій частині в Охтирці.

Уже десять місяців пройшло. У мене ж син. Мені дуже важко це все переживати. Щодня молюся за нього і взагалі за всіх хлопців, які зараз на передовій захищають нас. Щовечора молюся і вранці встаю – молюся, щоб усі повернулися живими. 

Я не працюю - доглядаю за старенькою мамою. Допомоги ми ніякої не отримуємо. У магазині-то товар є, але ж ціни шалені! Медикаменти ходили отримувати у волонтерів безплатно.  

Вода з перебоями, світло – теж, його майже немає. Постійно вимикають. Це дуже важко. А газ, слава Богу, є. 

Я шокована тим, що відбувається. Боюся навіть щось і припускати. Треба, щоб закінчилася війна ця проклята, тоді вже будемо думати про майбутнє.