З початком повномасштабної війни Маргарита Володимирівна втратила роботу і змушена була покинути рідний дім. Чоловіка поряд немає. Сама Маргарита не стикалася віч-на-віч з жорстокістю загарбників, проте багато чого наслухалася про жахи окупації від знайомих з Херсонської області

Я з Миколаєва. Мені 38 років. До війна було звичайне життя: ми з чоловіком працювали, дитина ходила до школи. З початком війни змушені були покинути домівку, втратили роботу. 

Рано-вранці 24 лютого чоловік зателефонував і сказав, що почалася війна. Я ще й на роботу не збиралася. 

Найскладніше бути не вдома. Є й фінансові проблеми. Чоловіка немає поруч. Гострої необхідності в харчах не було, а от засобів особистої гігієни не вистачало. 

Друзі допомагали, підтримували, і я підтримувала їх. І зараз продовжуємо це робити. Моральна підтримка – це також важливо.

Найбільше шокує жорстокість з боку окупантів. Шокують їхні звірства. У мене багато знайомих з Херсонської області, вони багато чого розповідали.

Тепер ми більше будемо цінити те, що маємо. Людське життя настільки цінне, свобода цінна. Ми цього раніше не розуміли так, як зараз. 

Я б хотіла, щоб скоріше закінчилася війна нашою перемогою.