Загоруй Олеся, 10 клас, ОЗ «Гвіздівецький ліцей» Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Загоруй Наталія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна... Страшне слово... Це – сльози, біль, втрати, велике горе. Війна забирає найдорожче: у матерів синів, у дружин чоловіків, у дітей татусів, у людства життя. Не оминула вона і сім’ю Галини Москучук. Моя сусідка, завжди весела та усміхнена жінка, два роки ходить бліда й згорьована, як черниця.

Життя її стало нестерпним, похоронила вона свого любого синочка Віктора.

Коханий чоловік, люблячий татусь, турботливий син, мужній захисник був найкращим. Усім завжди допомагав, про всіх дбав.  Усі його поважали і прислухалися до його порад. Розумний, добрий, веселий, сміливий, дивовижний, життєрадісний, унікальний, яскравий, щасливий, сонячний. 

Так важко усвідомити це слово «був», серце розривається навпіл.

У 2013-2019 роках служив у 30 ОМБр, брав участь в АТО/ООС. Тільки-но повернувся до звичного мирного життя, розпочалася війна. З першого дня повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, не вагаючись, знову пішов захищати Україну. Командував 2-ю ротою 99-го окремого піхотного батальйону 61-ї окремої піхотної Степової бригади. Його досвідчені та вмілі дії дозволили зберегти особовий склад та озброєння, але лютий ворог підло і підступно здолав мужнього капітана.

Ворожий снаряд обірвав життя захисника біля села Білогірка. Тепер він у Небесному війську.

Кожного ранку  мама прокидається з думкою про сина, чекає його дзвінка, але розуміє, що більше ніколи не почує рідний голос. Не було ще жодного  дня, щоб тьотя Галя не ходила на могилу сина. Скільки б часу не минуло, а серце матері щемітиме вічно. На очах бринять сльози, її біль передається усім оточуючим.

Віктор Михайлович Мускучук був і залишиться взірцем мужності, хоробрості, турботливості, патріотизму. Він завжди житиме в наших серцях!