Мисар Валентина, 10 клас, Воловецький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Щербей Ганна Михайлівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року. Цей день став жахливим початком нового етапу життя для всіх українців. Того ранку все було як зазвичай, але всередині зростала тривога. На вулиці я почула страшні слова: “ Почалася війна”. Паніка охопила кожного. “ Що робити?”, “Як жити далі? “, - ці слова не виходили з думок. Страх все більше переважав над розумом.

З перших днів війни було зрозуміло, що українці незламна нація, але навіть таким сильним людям потрібна підтримка та допомога.

Багато чоловіків добровільно покинули комфортні умови життя, щоб стати на захист своєї Батьківщини. З перших днів війни до лав ЗСУ вступив і мій дядько. Не завжди йому вдавалося вийти на зв'язок, довгий час міг бути недосяжним, адже виконував бойові завдання та був відповідальним за своїх підлеглих.  Це були  найдовші дні для всієї родини, бо ми не знали, чи почуємо його знову.

Про страх та реалії війни я знаю з власного досвіду.  На мою думку, головна мета всіх українців – допомогти наближати перемогу всіма можливими способами. Я зі своєю сім’єю активно допомагаю нашим воїнам.

За короткий період ми навчилися робити маскувальні сітки, обирати правильні для них матеріали. Щоразу передаємо кошти на ЗСУ. Не важко збирати порожні консервні банки. Потім передати  їх волонтерам, щоб з них зробили окопні свічки. Я брала участь у шкільних ярмарках. Кожна дитина намагалася щось принести чи зробити власними руками для спільної мети. З нашою допомогою для військових було придбано необхідні речі.

Жодна битва не буває без втрат. Десятки, сотні, тисячі молодих хлопців загинули в боротьбі за свободу. Ми повинні зробити все, щоб це горе було не дарма!

Війна – це найгірше, що може бути. Це страх, руїни та мільйони скалічених життів. Чому ж тоді розв’язуються війни? Все просто - бажання мати більше. Я впевнена, що Україна переможе. Так, ми боремося вже дуже довго, але результат буде вартий цього. Ми нарешті зможемо бути вільними! Воля – це те чого не вистачає в історії нашого народу.

1000 днів війни – це шлях, який ми пройшли. З усіма злетами й падіннями. Буде потрібно пройдемо ще 1000!

З допомогою волонтерів, лікарів, простих людей ми зможемо подолати все. Українці довго терпіли погане ставлення до себе, але всьому є межа. Мій шлях в цій війні сповнений болю та надії. Я зрозуміла, що інколи допомога вимірюється не грошима, а добрим словом, простою подякою за захист. Війна змінила кардинально все, але не змогла зламати дух українського народу. Скоро перемога, скоро настане світло після темряви. Слава Україні!!!