Люди гинули під обстрілами, отримували тяжкі поранення. Щоб врятуватись, Галина разом з мамою виїхали до Запоріжжя

Мені 56, моїй мамі - 76. Мене війна застала в місті Енергодарі в дитячому садочку, а мама була вдома в Кам'янці-Дніпровській, це біля Енергодара.

24 лютого я прийшла на роботу, прийняла діток, а потім прийшла завідувачка і сказала, що почалася війна.

Через кілька днів росіяни зайшли і в Енергодар, і в Кам'янку. Було дуже страшно, коли почали стріляти.

У наш садочок влучив снаряд, кілька груп були зруйновані.

Нам треба було прибирати уламки. Я поїхала до мами в Кам'янку-Дніпровську, бо залишатись вдома у багатоповерхівці було страшно. Ми з мамою ховались у підвалі.

Багато людей у Кам'янці-Дніпровській постраждало, дехто навіть загинув – снаряди залітали прямо у квартири. Я чула, що збирали кошти на лікування одному спортсмену. Він із дітками працював. Йому відірвало ногу.

Ми боялися на вулицю виходити, бо росіяни були всюди. Ходили швиденько в магазин і одразу - додому, щоб не потрапляти їм на очі.

А потім п'яні рашисти  стріляли - снаряд прилетів прямо у двір до моєї мами.

Сарай розлетівся, вікна і двері повибивало в хаті.

Ми прожили два тижні в підвалі, і назріло рішення виїхати. Але це було дорого і складно. Пенсію мамі не виплачували, бо не дозволяли рашисти.  У нас свого транспорту немає, чоловіків теж поруч нема. То ми були вдячні, що знайшлись люди, які вивезли нас, хоча б і за великі гроші.

Зараз ми у Запоріжжі. Тут живе мій син. Він працює, винаймає житло. Ми до нього переїхали. Я допомагаю таким же переселенцям, як і ми самі. Тут є мама з двома дітками без чоловіка. Вона на роботу пішла, а я з дітьми сиджу.

Я до стресів звикла. Для мене було не дуже багато стресу в цій ситуації, а мама важко це все переживає. Особливо те, що вона залишила все вдома і поїхала з однією сумкою. Вона тільки недавно чоловіка втратила, а тепер ще й ось це. До того ж вона не знає, що вдома буде, коли вона повернеться, і яким коштом це все ремонтувати в разі чого. Це дуже маму гризе. Ми підтримуємо її.

Мені здається, війна скінчиться не скоро. Маю надію, що нам допоможуть інші країни. І народ у нас непоганий - будемо працювати.