Бібік Софія, 16 років, 11 клас, Ірпінський академічний ліцей НУБіП,

Вчитель, що надихнув на написання єсе:  Лук'янченко Лариса Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна – це не тріумфальна хода,

а страждання і бруд.

Маргарет Мітчелл.

Війна переслідує людство протягом усієї історії. Можливо, це кара за людські гріхи, за наші помилки або, навпаки, за речі, які ми не змогли змінити. Та в будь-якому разі кровопролиття залишає свій слід не лише в підручниках історії, але й у людських життях. Для наших нащадків це буде лиш епізод із минулого, і я сподіваюсь, що таких помилок людство не повторить знову.

Політичні суперечки змінили життя кожного українця. Як і моє. Ми стали на важливий шлях – шлях СВОГО майбутнього. Дві тисячі тринадцятий рік був особливим для кожного українця. Зараз усі громадяни зрозуміли, що це був лише початок неминучого. Важлива сторінка нашої боротьби за незалежність, що триває понад чотириста років. Кожна подія закарбована в нашій історії назавжди. Першим кроком для українців стала Революція гідності. Тоді на Євромайдані вимагали відставки політиків, скасування рішення про відмову від асоціації ЄС. Мітинги з такими вимогами пройшли в усіх найбільших містах нашої сильної України. Український народ довів своїми діями, що ми не просто маленькі люди, які ні на що не здатні. Незламна спільнота показала всьому світові величезний приклад єдності. Саме тридцяте листопада стало поштовхом до змін у країні. Тієї ночіна Майдані Незалежності «Беркут» жорстоко розігнав українців, що боролися за зміни. Тоді ж загони міліції оточили близько тисячі активістів, які мирно протестували і співали пісні, прославляючи нашу культуру. У результаті наступу багато людей було жорстоко побито, серед них чимало студентів. Жорстоке ставлення до студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й увесь світ. Читаючи про події тих років, ніхто не залишиться байдужим. Ніби кожен із нас був духовно присутній на тій площі. Революція Гідності завершилася перемогою. А потім почалася війна з росією.

Сьогодні війна відбувається не тільки на Сході, вона торкнулася життя кожного українця, який мріє про велике майбутнє наших нащадків. Війна скрізь! Вона в душах тих українців, які змогли евакуюватись і зараз перебувають далеко від рідної домівки, плекаючи у своїх серцях нашу країну. Вона – у пам’яті про полеглих, про ті життя, яких уже не воскресити. За весь час від повномасштабного вторгнення до сьогодні загинуло понад триста дітей, не менше семи тисяч цивільних та близько трьох тисяч наших захисників, які щодня ризикують своїм життям у звитяжній боротьбі з підступним ворогом. Ворогом, що вдерся на нашу землю без оголошення війни. Це невимовно жахливо…Росія – країна-терорист, яку ми ніколи не пробачимо! Кожен свідомий українець пам’ятатиме про ті злочини, які скоїв ворог на нашій землі.

Мені,як і багатьом моїм ровесникам, довелося пройти через великі перешкоди двічі. 24 лютого почалося майже для кожного однаково. Зранку я прокинулася від далеких вибухів на лівому березі Києва. Я вийшла до коридору нашої квартири й побачила дуже збентежених бабусю та маму, які збирали всі наші документи та речі, аби вивезти нас у безпеку. Тоді я відразу збагнула, що відбувається, бо таку сцену бачила вже вдруге, коли ми змушені булі тікати з нашого рідного Краснодона. І знову країна-терорист вирішила позбавити наш народ спокійного життя!

У кожного із нас СВІЙ шлях. Нині кожен українець і українка причетні до славетного літопису, який ми пишемо разом. Я знаю, що моя життєва стежина –на рідній землі, у незалежній славній країні, яку ми маємо плекати заради світлого завтра. А воно неодмінно настане! Ми маємо пройти цей шлях до кінця разом з нашою Україною. Якщо й після переможного миру в цій війні ми збережемо ті самий дух і єдність, Україна стане іншою. І зараз саме від кожного з нас залежить, яким шляхом нам крокувати в майбуття.