Тетяна Олександрівна залишається в прифронтовому селищі на Донеччині, незважаючи ні на що. Регулярні обстріли та безробіття – ось що заважає людям там нормально жити. 

Я з села Билбасовка, нікуди не виїжджала. Всі мої залишись вдома, вкупі з мамою - не виїжджали. 

Так, спочатку я взагалі не повірила, що повномасштабна війна у нас можлива. Потім зрозуміла уже десь за тиждень, що все серйозно.

Сидиш вдома, лякаєшся, трусишся, постійно думаєш: де впало – у полі чи ще десь? Шокувало те, що одного разу в ста метрах від мене впала ракета.

Роботи немає ніде. І два місяці нічого не було з продуктів у селі. Від Фонду Ріната Ахметова давали дітям до сімнадцяти років гуманітарну допомогу. Вона була невеличка, але і на тому дякуємо. Сусіди допомагали один одному, хто чим міг.

Сподіваємося, що все буде добре. Зараз хоч автобуси пустили. Може, якась робота з'явиться, будемо налагоджувати справи. А то вже чекаєш-чекаєш, коли закінчиться ця війна, цей жах… Хай би вже скоріше!