Оксана Миколаївна з чоловіком довго чекали і сподівались, що бойові дії у Мар’янці пройдуть повз їх будинок, але його все ж таки зачепило

Мені 52 роки, до війни проживали в Мар’їнці Донецької області. В 2015 році у нас також все побило, і ми виїжджали.

У лютому у нас знову все почалося. Ми прийшли на роботу, а там сказали, що потрібно повертатися додому, бо почали літати ракети.

У нас були великі побутові труднощі: і води не було, і світла не було, і продуктів не було - привозили нам раз в тиждень продукти. Їжу готували на вулиці. У нас мангал був. А воду приходилось шукати, набирали в колодязях.

Ми вдома до останнього були. Коли з літаків бомбили, і сусідів порозривало, і ноги повідривало. Коли вже розбило у нас і хату, і все, прийшлося виїжджати.

Слава Богу, рідні всі виїхали. Всі живі. Діти з маленькою дитиною виїхали у квітні, ми - пізніше. Чекали: може, все ще налагодиться. Думали, що залишиться житло, що пройде повз нас, не зачепить. Але не вийшло.

Ми спочатку пішки виходили в сусіднє село за п’ять кілометрів. Потім нас підібрала поліція в Кураховому, а звідти автобус нас вивіз в Запоріжжя.

Роботу не знайшли. Ну, чоловік пенсію отримує.

Нам хочеться, щоб швидше закінчилась війна. Дуже хочеться миру.