Ми не відразу всі зрозуміли, що війна буде. А коли зрозуміли, то хотіли виїхати звідси, але не було можливості. Тому залишилися та спостерігали, як все відбувалося.

Воно все пройшло через нас, але по мінімуму. Обстріли було чутно, коли бомбили, ми всі чули. Стіни тремтіли, дитина плакала і лякалася вночі. Але серйозних руйнувань немає, тільки дрібниці. Потріскався тільки будинок, тому що він сам по собі старий.

Ми в підвалі не ховалися, тому що підвал старий. Було страшно, звичайно, але все ми пережили.

Ось це, звичайно, хотілося б забути. Хочеться, щоб люди не страждали, які живуть у Красногорівці, в Мар’їнці. Я недавно була там і не впізнала місто, ні одне, ні друге.