Люди в Гуляйполі терпляче жили без води і світла. Але жити під обстрілами було несила.

Я з Гуляйполя. Працювала в дитячому садочку помічником вихователя. 24 лютого я, як завжди, поїхала на роботу. Там нам сказали, що почалася війна, і відпустили додому.

Дуже швидко в магазинах скінчились товари, грошей бракувало. Добре, що надавали гуманітарну допомогу. Води і світла не стало вже четвертого березня. Але найгірше – обстріли. Дуже страшно було. Я з дітьми виїхала четвертого квітня, а чоловік ще залишався.

У нас біля дому впала ракета. Хата затряслася так, що я під стіл упала. Після того ми виїхали.

Важко нам, дуже погано ці події вплинули на нас. Я, буває, ночами кричу, діти кричать, бо лякаємося.

Виїжджали на евакуаційних автобусах у Запоріжжя - звідси ближче їхати додому. Дуже хочеться повернутися. Чоловікова сестра виїжджала з маленькою дитиною. Дуже важко їм було, але виїхали.