Я була вдома - пролунав вибух. Так зустріла перший день війни. Мені зателефонувала донька з Харкова та запитала: "Що робити?" Я була налякана. Потім місто почали обстрілювати. У мене було все, а людям не вистачало продуктів і води. Люди приходили й набирали воду у моїй свердловині. 

Страшно було залишитись без всього. У мене не було засобів до існування. Я не виходила на вулицю. Вдома було безпечніше. 

З Кремінної я виїхала наприкінці березня. Тоді ще можна було евакуюватись безпечно. Зараз залишаюсь в Україні. Після перемоги хочу, щоб у мене з’явився власний будинок.