За весь час війни мене шокували обстріли. Було дуже страшно залишатись вдома, тому я виїхала у перші місяці війни. Тоді з міста виїжджало багато людей, не було розуміння майбутнього. Через два місяці я повернулась додому, тому що місто не окупували. 

Зараз я намагаюсь взяти себе в руки, аби пережити тяжкі часи. Морально мені допомагають близькі люди. Страшно буває під час вибухів. Завжди намагаємось згуртуватись з сусідами. 

Зараз я мрію про мир. Передусім, хочу, щоб над головою не літали ракети. Ця страшна війна повинна закінчитись.