Чемоданова Анастасія, 9 клас, Червонослобідський ліцей Буринської міської ради Конотопського району Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Коваленко Ольга Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року, рано вранці, я прокинулась від гучних звуків за вікном, ніби стріляли по вікнам. Серце калатало, а страх повністю охопив мене. Здавалося, що світ навколо зупинився, і я не могла зрозуміти, що відбувається. Через кілька секунд усе стихло, але заснути я вже не могла. Увімкнула телевізор і дізналася, що почалась війна.

Це було шокуюче повідомлення, яке моя психіка відмовлялась приймати, як реальність. У той час мама збирала найнеобхідніше в рюкзак.

Вона намагалася заспокоїти мене, пропонуючи вийти на двір подихати свіжим повітрям, але навіть звичайні речі викликали в мене паніку - коли муха врізалася в залізний паркан, я здригалася. Трохи пізніше я зателефонувала  однокласниці,  питаючи про уроки, і почула її відповідь: " Які уроки? Війна почалась ". Це лише збільшило мій внутрішній хаос.

На щастя у нас були продукти, газ у балоні та вода. Це давало певне відчуття спокою в ці тривожні часи.

Проте, влітку 2023 року моє життя кардинально змінилося. До цього часу я залишалася в рідному селі, яке знаходилося всього за два-три кілометри від кордону з ворогом. Життя йшло на фоні постійної тривоги, а страх став  звичайною частиною буднів. Знаходячись в лікарні, я дізналася, що почалася евакуація. Тоді мене охопило почуття невизначеності та тривоги, - я розуміла, що додому можливо більше ніколи не повернуся.

Це було важким ударом для мене. Стало ще гірше коли я дізналася, що дві мої киці загубилися. Переживання за них підсилило мій стрес.

У такому стані я поїхала до Києва. Сидячи в автобусі,  я з великою цікавістю дивилася у вікно, адже в столиці ніколи не була. Два місяці в цьому чудовому місті пройшли в тривозі та розгубленості, хоча одна річ мене трохи втішала - я нарешті побачила столицю, про яку так давно мріяла.

Далі ми на місяць переїхали до родичів, і там сталася ще одна трагедія - помер мій дядько. Я відчула величезну втрату, і досі сумую за ним.

Одного разу повернувшись до рідного дому на годинку, я побачила порожнечу й запустіння. Наше подвір’я заросло травою, а хата виглядала покинутою. Я зайшла всередину, і мене вразила пустота – звичних речей не було... На столах не було посуду, частина меблів зникла. Зникли навіть сліди колишнього життя... У цей момент мене почало трохи трусити, але я знала навіщо приїхала – я шукала своїх кішок. Я звала їх, кликала багато разів, але вони не прийшли.

Повернувшись до родичів, я плакала в подушку, не розуміючи, що робити далі. Втіхою була лише моя собака .

Коли ми остаточно оселилися в селі на Буринщині, я отримала дивовижну новину: мою кицю Анфісу знайшли й привезли до мене. Я була шокована, коли побачила її живою. Це стало для мене справжнім дивом і неймовірною радістю – немов маленький промінь світла у темряві війни.

Почати навчання у новій школі було важко та страшно. Стрес від постійних переїздів і нові люди лякали мене. Я не була в школі ще з початку війни.

Наше навчання стало дистанційним через близькість до кордону. В Червонослобідському ліцеї зараз також дистанційне навчання. Два роки майже повної ізоляції стали причиною  того, що в мене розвинулася соціофобія. Це стало новою перешкодою. Я завжди була сором’язливою, але тепер спілкування з незнайомими людьми стало ще важчим. Я намагаюся з цим боротися, хоча не розумію, наскільки успішно. Проте, порівнюючи себе теперішню і себе кілька років тому, бачу, що зробила великий крок вперед.

Я знайшла подруг, з якими почуваюся добре, і це дає мені сили продовжувати йти вперед.

Ці 1000 днів війни змінили мене і мій світогляд, але вони також показали, наскільки я можу бути сильною, попри всі труднощі. Найважче було залишати рідне місце, розуміючи, що повернення може не бути. І хоч я дуже сумую за своєю домівкою та життям до війни, я розумію, що перебувати в безпеці важливіше. Цей досвід навчив мене цінувати маленькі радощі та шукати сили всередині себе. Життя триває, незважаючи на всі труднощі..