Антоніна Василівна разом із чоловіком виїхала з Луганська слідом за дітьми, щоб не жити під вогнем і вибухами. Тимчасова поїздка переросла в повноцінне переселення. Повертатися до Луганська вона не хоче – там життя вже не те, що було раніше.

Коли починалися всі ці події, ми нічого не розуміли. Сама війна застала мене на дачі. Люди зі зброєю тренувалися в полях і стріляли з автоматів. А в нас дача знаходиться в балці, були чутні постріли, і ми бігли звідти, щоб виїхати. Моя дача розташовується в районі Станиці Луганської, недалеко від моста. Ось тільки тоді я відчула справжні страх і занепокоєння.

Коли ми сиділи й чекали автобуса, почалися бойові дії десь у районі Металіста, у районі Ізварине, за Миколаївкою. Я побачила машину, повну білих трун, що стоять вертикально. Їх повезли в бік Миколаївки...

У Луганську стріляли так, що ми всі бігли до підвалу десятиповерхового будинку. Підвали не облаштовані були, ми сиділи там у воді. І все було дуже страшно, тому що снаряд міг влучити куди завгодно.

Стріляли так, що ми всі бігли до підвалу десятиповерхового будинку

Потім вирішили відправити молодшого сина з немовлям подалі від війни. Вони поїхали на Західну Україну. Думали, там два місяці відсидяться й повернуться. Другого сина відправляли теж дуже важко, через Трьохізбенку вони їхали на машині. І вони теж уже не повернуться. Ми їхали останнім потягом із Луганська. Зібрали дві валізи, поклали найнеобхідніше й поїхали слідом за дітьми.

Я приїжджала в 2015 році в Луганськ. Ще тоді бої були в Східному кварталі. У дворі нашого будинку, де ми з чоловіком прописані, згоріли гараж і машина, загинула жінка – голова садівничого кооперативу. Ховалася в підвалі, впала, зламала руку, вдарилася головою, і через деякий час померла. Одна була здорова та грамотна жінка.

Коли ми приїхали в Бориспіль, залишалася надія, що ми ще повернемося, і з цією надією деякий час жили. Але я думаю, що не зможу вже повернутися й жити з тими настроями людей, які там залишилися. Просто вони адаптувалися до того життя, і воно їх влаштовує. Мене таке життя вже не влаштовує.