Мені 25 років. Я мешкала у Василівці з трирічною дитиною. Про повномасштабне вторгнення росії дізналася від мами. Потім із дитячого садка написали, що не треба приводити дітей, бо почалася війна. У перший день війни у місті було тихо. Потім почалися обстріли. Зникли вода і світло. 25 лютого я поїхала в село до бабусі.

Ми встигли запастися продуктами. Готували на печі, нею й обігрівали будинок. Воду набирали з колодязя.

Шостого березня я виїхала з дитиною на захід України. Сусіди довезли до Василівки. Звідти я пішла пішки, а потім мене підвіз автомобіль Червоного Хреста. Із Запоріжжя до Хмельницької області я їхала на евакуаційному потязі. Людей було дуже багато. Декому довелося спати на підлозі. Згодом я переїхала у Запоріжжя.

Я щодня молюся, щоб війна швидше закінчилася. Мрію, щоб моя дитина більше ніколи не жила в страху.