Я з міста Пологи. Останнім часом проживала в квартирі одна. Діти з онуками жили в своєму приватному будинку. Коли настала війна, ми ще півтора місяці знаходились там. Потім прийшов час, коли стало страшно. Ми виїхали 6 квітня. 

Спочатку виїхали до одних дітей в Дніпро, але потім повернулись до Запоріжжя і там жили разом з ними. Ми жили практично чотирма сім’ями, це не так просто. 

Діти зі свого приватного будинку переселились у сарайчик. За їх двором були стрільби, бої. Ми злякались, коли зрозуміли, що доньчиного чоловіка можуть схопити і кинути в підвал. Окупанти ходили по будинках, шукали.  

Ми їхали своєю машиною, можливості взяти щось із собою не було. Все залишили там, на місці. У нас в машині чоловік був тільки один - водій, тому особливо нашу машину не чіпали. 

Там, де моя квартира, приліт був у третій під’їзд. В якому стані будинок зараз, я не знаю - в мене немає з ким зв’язатись. Приватний сектор, де проживають діти, там недалеко. Сусіди сказали, що все з будинку вивезли. Забрали машину онука і ще одного нашого зятя. Що по побутовій техніці - нам невідомо. Сусідам заборонили приходити в двір. 

Шокувало, що окупанти йшли маршем від Криму і до Поліг 600 кілометрів. Вони відкривали склади, розбивали замки і заходили в пусті будинки і грабували, а де були люди - забирали в підвали. Зайшли в двір молодої людини і вбили за те, що висів прапор в дворі.  

Я вірю в те, що все закінчиться. Добро не може не перемогти. Зло немає права існувати. Все залежить від багатьох факторів. Мрію про кінець війни.