Ріпешко Олексій, 9 клас, ОЗ "Чаплинський ліцей" Чаплинської селищної ради Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Нєдова Вікторія Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звуть Олексій, навчаюся у 9 класі ОЗ « Чаплинський ліцей». Хочу поділитися своєю історією про те, як я виживав з матусею та молодшим братиком, як ми разом шукали світло серед темряви, коли розпочалася війна. У мене було щасливе дитинство, мав свою кімнату, багато улюблених іграшок, мене оточували та огортали любов'ю батьки, друзі та рідна школа.

Цей ранок я запам'ятав на все своє життя, він  був холодний, я мав іти до школи, а молодший братик до дитячого садочку.

24 лютого 2022 р. я прокинувся від перших пострілів та глухих вибухів у рідному селищі Чаплинка Херсонської області, де я народився. Мама вбігла в кімнату, обійняла мене з братом так міцно, як ніколи раніше, а в її очах був  страх, якого я ще не бачив. Перший день війни – це був шок для всіх без виключення. Ті перші дні війни – це як темна завіса, яка впала на все наше життя. Часу на звикання не було: все змінилося за одну мить.

Світ навколо став незнайомим і ворожим. Звичайний шум селища змінився на гул військової техніки, а звичні розмови – на тривожні шепоти про втрати і бої, серед дорослих дуже були відчутними.

І знову вибухи, вогонь, різноманітна бойова техніка, озброєні чоловіки які масово полонили селище – все це стало частиною мого щодення. Моя матуся робила все, щоб захистити мене та братика , але я відчував, що вона так само безсила, як і я з братом. Ми дуже боялися, бо мамин молодший брат перебував на той час у лавах ЗСУ, а ми вже знали, що роблять російські солдати з родинами які мали будь – яке відношення до ЗСУ.

Ми переховувалися у  підвалі від бомбардувань. Після цього я зрозумів, що моє життя змінилося.

Окупація яка принесла тінь, розпач, горе прийшла війна.  Я знаходився у переживанні та страху, повна невизначеність та надія на те, що скоро все закінчиться, але не так сталося як гадалося. Я почав помічати, що поступово сусіди, друзі почали збиратися у далеку незвідану дорогу, а потім і моя матуся почала говорити, що ми також поїдемо.

Я боявся, постійно, відчуття страху мене не покидало, воно мене переслідувало.

Минуло не багато часу, і ми поїхали. Коли побачив простори рідної України дуже радів, нарешті ми в безпеці, нас привітно зустрічала Миколаївщина. Я радів, МИ ВИЖИЛИ. Мама почала шукати для мене школу, я радів живим книжкам, та ще більше гріло душу, коли я побачив через екран монітору своїх рідних вчителів.

Я постійно мрію про мир, не втрачаю надії.

Проходив час, я почав знайомитися з однолітками, які живуть поруч. Ми почали об'єднуватися, навіть створили невеличку спільноту у групі Вайбер. Пам'ятаю, як створили дитячий блок пост, зупиняли машини на дорозі і нам люди до банки кидали гроші для ЗСУ. Ми їх віддавали священнику який передавав нашим рідним ЗСУ. Потім ходили на майстер – класи до місцевих жителів, щоб навчитися плести маскувальні сітки на фронт, їх треба дуже багато, плели швидко та не забували про якість.

Я вірю, що зі своїми друзями ми зможемо зупинити лихо яке прийшло до рідної серцю України.

Час ішов, одного разу задзвонив мамин телефон, номер був не знайомим, вона взяла слухавку, з того боку чути було чоловічий голос, який повідомив нам про те, що мій дядько, мамин брат, загинув під час виконання бойового завдання на Східному напрямку. Це був найстрашніший день у житті моєї родини. Мама плакала, почувала себе розгубленою. Мені вже пояснювати нічого не треба було, запекло, защеміло все в середині мого тіла.

Я намагався знайти себе, та якось підтримати маму. Цей біль, та відраза до російської темряви живе і сьогодні у моїй родині.

Коли закінчиться війна. Я сподіваюсь, що побачу новий початок, який надасть можливість, жити, розвиватися та розбудовувати нашу країну, не тільки руїни які нас оточуватимуть сьогодні. Я дитина, яка намагатиметься вижити, і вірю, що зі своїми однолітками зможу зробити світ кращим. Мій шлях – це шлях від страху до надії.

Хочу щоб все таки добро перемогло зло. Намагатимусь робити все можливе, щоб таке лихо як війна, ніколи не повторилася. Ми – діти миру, і ми маємо силу змінити світ.