Я був у Луганську, коли розпочався перший обстріл. Жив на третьому поверсі, треба було бігти першим. Я злякався, впав і вдарився головою, довго лежав на плиті.

Я проживав у Вільховій. Була пожежа, і в мене все згоріло, довелося виїхати звідти. Якраз помер мій брат, і його син мене тимчасово поселив у будиночок. Так я тут і мешкаю.

Гарного мало. Ракети як стрільнуть, воно летить над нами, а куди – невідомо. Але вже минуло цей час.

Було багато зруйнованих будинків. Мого сина з дружиною накрило так, що вони боялися навіть дихати, допоки обстріл не закінчився.

Хотілося б забути всю цю історію, щоб ми мали мирне життя, всі працювали. Зараз у тому районі, де я жив, мало того, що мій будинок згорів, там і поряд всі побиті будинки. І вбиті були, і поранені.