Чебанова Поліна, учениця 9 класу опорного закладу освіти «Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний комплекс «Всесвіт» Матвіївської сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мостова Світлана Леонтіївна

"Чому бути українкою – це моя суперсила"

Україно! Ти – моя родина. Я – частиночка тебе. Велике щастя поспілкуватися з тобою наодинці. Поділитися найпотаємнішими думками. Народилася я у мальовничому селі, поблизу Запоріжжя. Мама, тато, бабуся, брат – це моя родина. Дитячий садочок, і мрія – швидше до школи. Добрі матусі-вчителі, улюблені предмети, цікаві захоплення – вони крокували поряд зі мною. Кожного дня я збагачувала свої знання про твої міста, захоплювалася незвичайною стародавньою і сучасною архітектурою.

А твій народ..! Це він протягом багатьох віків боровся за свою свободу і незалежність.

Уроки історії, літератури… Саме вони розповіли про твою долю. Шматували тебе між собою князі, аркани на шию закидали ординці; мечем і вогнем випалювали твій корінь польські пани; забороняли рідну мову, катували і відправляли до Сибіру російські царі твоїх синів і дочок. Кидали в тюрми та спопеляли українську вроду в концтаборах німецькі фашисти; замучували український цвіт на Соловках. Морили таким лютим голодом у 20-30-х роках, якого не знала земна цивілізація.

А чорнобильське лихо?.. А біль Афганістану?.. Таку міру зла не знав, напевне, ні один народ у світі. Ти все витримала, моя сильна Україно! Ти воскресла, хоч і була розіп'ята на хресті історії! Воскресла! Встала з колін, розірвала пута, якими віками була прикута до чорних скель, високо підвела голову, як це одвіку було написано на роду.

На жаль, спокій був не довгим. Тебе знову охопила війна, яку розв’язала росія. Моє життя змінюється: батько стає на захист, а ми з мамою та братом їдемо до Польщі. Ти не уявляєш, як боляче з тобою розлучатися! У цей момент відкриваю для себе суперсилу – не плакати, навпаки заспокоювати матусю.

Я ніколи так не хотіла жити на твоїй землі, як зараз. У той момент мені здалося, що бути твоєю донькою – це вже суперсила. Пишаюся, що є твоєю частинкою. Бачу, як важко тобі самостверджуватися для себе, для світу. Якою ціною доводиться повертати собі національну свідомість та гордість.

Лихо на твоїй землі у всьому: в жорстоких катуваннях, депортації, руйнуваннях житлових будинків, ґвалтуваннях… Упевнена, ти все витримаєш, бо твій народ, як Прометей із «Кавказу», виростає до символу серця українського народу, яке розбивають, але яке вічно залишається живучим, бо ніхто не здатний випити «живущої крові».

Тому твої сини та доньки проявляють стійкість, борються за СВІЙ шлях і перемагають, бо Кобзареве «Борітеся – поборете!» надихає та мотивує.

Твій нескорений народ сьогодні об’єднався. Хто як може, допомагає Захисникам і Захисницям. Хоч ми і за кордоном, але робимо свій внесок. Моя мама  збирає кошти на ЗСУ, так як вони дуже їм потрібні, я створюю малюнки, роблю різні обереги, бо знаю, що мій татко теж захищає тебе, моя Україно. Переконуюся, що справжня суперсила твого народу – єднатися перед обличчям небезпеки. Ти нескорена та незламна. Як птах фенікс, відроджуєшся із попелу, стаєш міцнішою, сильнішою.

Україно, ти для мене – диво, ти, як рідна матуся. Ніхто краще не розуміє один одного, ніж мати і дитина. Тож я – твоя донька, твоя надія і майбутнє.

Сьогодні я – ще тільки школярка, але вже у цю мить є частинкою тебе. Мені не байдуже, що відбувається у твоїй рідній домівці. Гадаю, що чекають мене великі звершення. Усі прагнення та здобутки даруватиму тобі, рідна ненько. З цією метою розвиваю свої здібності і таланти, добре навчаюся. Обіцяю, що буду чесною і гідною людиною, дбатиму про твою міцність. Сьогодні залишається одне – вірити у твою Перемогу. Вона неодмінно настане. Ми з тобою – суперсила, нас не подолати!

Вірю, що прийде час, коли наше життя наповниться щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, працею і відпочинком. Слава тобі, Україно! Слава твоїм Героям!