Мені 23 роки. Працюю по людях: допомагаю людям, як гуманітарку привозять - вигружаю.

Я жив у Херсонській області. Були ми в окупації місяців шість, напевно, а вже як нас визволили, тоді я виїхав в Кривий Ріг. Потім через два місяці повернувся назад.

Шокувало, що окупанти ходили по домівках дуже часто, перевіряли, дивилися, шукали. Було страшно за мужиків, бо вони могли забрати просто так і кудись повести. 

Я практично по селу і не ходив, бо було страшно. Росіяни постійно їздили на БТРах, на «Уралах». Телефони ми ховали, бо вони могли забрати.

Після деокупації не хотілося мені тут бути, бо тут були обстріли. Попутками підвозили мене з одного села в друге, і так доїхав до Кривого Рогу: трішки пішки, трішки на попутках. Але вже повернувся, бо немає там можливості де жити, немає роботи.

У нас в селі світла тут і не буде ще, воду підключили з башні через генератор.  Гуманітарку привозять, хліб дають - все добре тут. Бувають обстріли та вже якось привикли. Нам помагають, як можуть, люди, волонтери. Буває, і ліки привозять.

Я не знаю, коли війна може закінчитися. Може, роки через три. Це все залежить від допомоги, яку нам постачають. Все залежить від зброї.