Перші дні, ви знаєте, було дуже страшно. Я працювала тоді ще у Донецьку, санітаркою у лікарні. У той момент, коли тут у нас підірвали міст, я їхала електричкою додому. Доїхала до Горлівки, а потім довелося через Курахове діставатися.

Дуже страшно, коли бачиш вибухи, коли стекла вилітають. Коли обстріли йдуть уночі, діти плачуть, і ми не знаємо, куди тікати. А тікати нам не було куди. Дочка з дітьми у підвалі безсонні ночі проводила.