«Тільки рушили до дверей – вибух. Вийшли – льоху немає»

Чоловік:

- Годинник зупинився саме в той момент, коли у нас стався вибух. Снаряд вибухнув поряд із хатою. Вийшли ми в коридор. Зазвичай ховалися в льосі. Тільки рушили до дверей – вибух. Вийшли – льоху немає.

Якби ми раніше на кілька секунд вийшли, потрапили б під удар. З того боку снаряд впав. Якщо пізніше, потрапили б під інший снаряд.

Інтенсивні обстріли були, без перерви снаряди лягали. Коли почалися ці вибухи, я нічого не пам’ятаю, нам не до страху було. Лягли удвох. Пес ланцюг обірвав і під нас заліз.

Зараз напоготові весь час. Сумка з документами поруч.

Практично тут не знайдеш жодного цілого місця. Обов’язково що-небудь, але порушено.

Після обстрілів почало дружину дуже трясти. Погано і з пам’яттю у неї. Я сам себе не впізнаю.

Я живу тут, діти мої на тому боці. Я не можу з ними спілкуватися, а це дуже погано. У мене там дві дочки, у мене там онуки, і я їх не бачу. Це багато значить для нас, тим паче ми вже немолоді. Ми хочемо бачити онуків, дітей своїх.

Дружина:

- Хочеться, щоб вони приїхали і з нами... А так ми їх не бачимо, важко.

Чоловік:

- Давно не бачили. Найгірше те, що невизначеність. До війни щось робив – і все було в радість, все добре. А коли почалася війна, це пройшло.

Допомога важлива дуже. Рінат Ахметов допомагає добре. Продуктові набори для нас багато значать. Не тільки саме для нас, але і взагалі для людей похилого віку.

Важко, але все одно будемо жити. Людина так влаштована: її б’ють, а вона все одно працює і робить своє. Найголовніше – щоб закінчилася війна. І люди, і я зокрема, ми підбадьоримося.