Іванова Дар’я , 16 років

Переможниця конкурсу есе 2024, 3 місце

Ліцей №49 м. Одеси

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мацичко Г.В

 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Маленькі, крихітні рученятка безсило торкалися грудей своєї мами. Тепло та запах молока давали поштовх жити. Народився в сім’ї промінчик сонця та надії. Ніжна принцеса була одягнена в рожеву сорочечку.

Матуся готувалася заздалегідь. На голівці пов’язка з білою квіткою. Просто красуня, що не кажи.                 

В оселі крик і гамір, сміх і радість. Златка росте на радість батькам. Усмішка не сходить з рожевих щічок. У кімнаті ляльки, ведмедики, м’ячі та кольорові книжечки. Біле ліжечко обтягнене золотою накидкою.

На стіні світлини з пологового – мама з величезним букетом троянд, найщасливіший у світі батько та маленький курносий носик десь загубився у пелюшках.

…Проклята, чорна, жахлива була та ніч. Все тріщало, горіло, сипалось. Змішався дим із кров’ю. Важка плита не давала дихати. Сили не вистачало гукати на допомогу. То були останні обійми мами і донечки. Їдкий запах клубком зупинявся у горлі, паморочилося в голові.

Дівчинка ще дихала. То були лічені секунди… Білий янгол із сяйвом на голові високо піднявся в небо на руках своєї мами.

Мій будинок навпроти. Багато пожежних машин, швидких. Відчайдушні крики людей. Хтось голосно плакав, хтось сидів на землі босий. Обабіч валявся чорний ведмедик. Вчора ввечері він ще був білий. Моїй сестричці шість місяців. Вона міцно спала в ліжечку. Пізно було вже кудись бігти. Все одно. закінчилась тривога чи ні.

Зі свого вікна я бачила, як все рушилося, тріщало та падало вниз. Моя мама бігала з хати до хати і голосно плакала. У мене сліз не було. Серце завмерло в очікуванні: як же Злата?

Мати моя з опівночі до обіду стояла біля розвалених плит і чекала. Вона вірила, що нагодує грудним молоком Злату, у неї його вистачило б на двох.

Під вечір дістали тіло янгола, який посміхався з хмар і маму, що тісно притиснула до грудей свою кровинку.

Хто дав право вбивати? Вірю, що життя дає Господь Бог,і тільки він може його відібрати.

Будинок  реставрують. З дев’ятого до другого поверху видно замуровані двері в іншу кімнату. Там люди лишились живі, а це була одна квартира та одна сім’я.

Я свідок цього жахіття. Мені посміхається моя сестричка. Але ж Златка повинна була гратись на нашому майданчику з моєю сестричкою.