Демченко Єсенія, учениця 10 класу Звенигородського опорного закладу загальної середньої освіти імені Тараса Шевченка Звенигородської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Носацька Василина Дмитрівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Яку суперсилу ви мріяли отримати в дитинстві? Наприклад, я хотіла бути схожою на героїню аніме “Геройська академія” Очаку Урарако, яка мала здатність до телекінезу й левітації у просторі. Проте з віком віра в існування хоча б якихось надзвичайних здібностей зникає - ти з головою занурюєшся у власну неказкову буденність. Але найстрашніше те, що у випадку з повномасштабним вторгненням буденність вже сама поглинає тебе.

На мою думку, війну дуже влучно можна порівняти з морським виром. Звичайно, ти взагалі не очікував коли-небудь побачити його, адже це шанс один на мільйон. Та врешті-решт, ти ніяк не можеш від нього втекти і потрапляєш в самий епіцентр. Таким чином воєнні події окутали кожного з нас своїм мороком, принесли чимало гіркого болю і численних втрат.

На жаль, я маю родичів, які власними очима спостерігали за цими подіями ще з 2014 року. Вони втратили будинок, роботу, домашніх улюбленців , а також шанс жити у рідному місті - абсолютно все. Тим не менш, я дійсно захоплююся їхньою міццю й витривалістю! Саме мої тітка й дядько стали для мене прикладом незламності духу українського народу.

Всупереч всім лихам, які довелося пережити, вони продовжують будувати своє життя з нового аркуша вже втретє: нове місто, нові люди, нові потреби, але переважає єдине бажання: жити в мирі всією Україною. Їхній силі може позаздрити кожен, бо будь-хто на їхньому місці міг би не витримати таких життєвих випробувань.

А я щиро вірю, що українському народу ще з давніх часів властиві унікальна витривалість, відданість Батьківщині та незламність попри будь-які обставини. Ось чому я пишаюся бути українкою. Ось чому я продовжую вчитися. Ось чому я намагаюся зробити свій внесок до приближення Перемоги - аби ми нарешті повернулися до спокійного життя й збагачували свою історію не війнами, а досягненнями у різних сферах суспільного життя.

Мої однолітки та я активно поширюємо інформацію про збори для ЗСУ, беремо участь у волонтерських заходах і намагаємося привчити до цього молодших та й іноді старших за нас.

Кожен здатен і мусить зробити свій внесок для настання довгоочікуваної всіма дати , оскільки добро потрібно масштабувати загалом, не окремо. Є влучна цитата Чингіза Айматова з цього приводу: “Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом”.

Повертаючись до мого запитання на початку, я зрозуміла для себе одне: нам нізащо не стати улюбленим супергероєм з фільму, коміксу чи мультфільму, але це не означає, що серед нас нема людей із суперсилою. Не обов'язково керувати предметами, щоб допомогти комусь знайти прихисток.

Не треба ніяких прелюдій, щоб врятувати чиєсь життя. Всередині кожного з нас криється особлива сила, яка тече в наших жилах споконвіку - це український рід. А саме його неприборканість і жага до життя. Не можна точно описати ці почуття, але, безсумнівно, їх можна відчути. Нагадайте про це комусь іншому наступного разу - не бійтеся застосовувати свою суперсилу!