Я жила в Гуляйполі. Після початку війни три місяці з чоловіком прожили в підвалі. Це був жах. Обстрілами руйнували будинки. Снаряди і ракети постійно прилітали на мою вулицю. З погреба неможливо було вийти. Не було води, світла й газу. Я не знала, що робити. Виїжджати було небезпечно. Страшно було бачити, як руйнуються хати. Я ходила за гуманітарною допомогою. Коли у місце видачі прилетів снаряд, більше я туди не ходила.

Спочатку з місті виїхала я. Чоловік залишався. Потім під час обстрілу його відкинуло вибуховою хвилею. Після цього він виїхав. Будинок, як могли, ми залатали. Сподіваюсь, що ще туди повернусь. Мене постійно тягне додому - я прожила в Гуляйполі 43 роки. В Запоріжжі також страшно, але їхати нікуди більше я не буду. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.