Перші взриви ми бачили з вікна, бо ми живемо на Салтівці (Харків). Це було дуже жахливо. Ми вирішили виїхати до бабусі в інший район, але там було ще гірше.   

Коли в перші дні виїжджали, хотіли купити води та ліки, але усі магазини були зачинені. Щоб купити поїсти, ми стояли в черзі по 6 годин під обстрілами, а коли зайшли до магазину, там майже усе було розкуплено. З водою дуже було проблемно.

Два тижні ми жили у підвалі, чули, як за дверима була перестрілка, бо висадився десант. Вийти на вулицю було неможливо.

Коли один раз ми залишилися вдома, попали під обстріли з самольота. Дитина сиділа та рахувала, скільки скидали ракет. Цегла та скло сипались на голову, усю ніч детонували снаряди, бо потрапили в склад. Це була страшна ніч, а вранці у дитини з'явилося сиве волосся.