Руденко Ірина, 13 років, Сахновщинський ліцей № 2, c. Сахновщина

Есе «Один день»

Чи існував хоча б один день, коли на планеті ніде не точилася війна? Історія людства рясніє війнами. Усе почалося ще за печерних часів, коли люди воювали за їжу, за кращу печеру й жінку. Згодом війни починалися за іншу здобич: за золото, перли, дорогоцінне каміння, родючіші землі, невільників. Різні часи, різні масштаби, різна зброя… Від кам’яної сокири до ядерної ракети. Так чи інакше, війна – це страшне лихо, бо страждають прості люди, краються серця матерів і вдів, зростають сиротами діти.

Найбільшим горем ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу, Друга світова війна. І сьогодні ця війна вривається часом у наше життя іржавими мінами та снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили. Та для нас вона вже історія.

Не останньою була й Велика Вітчизняна – і сьогодні ще лунають вибухи та постріли. І думаєш:

"Господи, чого людям треба? Адже світить у небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохають, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття".

Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення. Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі застерігав: «Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити» (Зб. «У світі мудрих думок»).

Ще кілька років тому я сказала б: «Добре, що я не знаю війни…». На жаль, тепер і мешканці моєї країни знають, що таке війна.

Більшість українців, моїх сучасників, не бачили її на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній землі. Раніше зі сторінок старих книжок війна видавалася мені чимось фантастичним.

У голові моїй існувала лише давно минула Велика Вітчизняна. Начебто це страшна, але героїчна вистава. Я знала, що навіть зараз у світі точиться багато інших війн, але вони видавалися мені віддаленими від реального життя.

Звичайно, я знала, що війна – це явище погане, просто препогане. «Це коли за інтереси інших гинуть зовсім невинні люди», - писав про неї Вінстон Черчиль. Але війна здавалася мені також дещо привабливою. На війні ж можна перемогти ворога, когось врятувати та стати героєм! А це романтика…

Тепер я досить вже почула від людей, побачила в Інтернеті та з екранів телевізора, щоб стверджувати: людська війна є потворним явищем, а героїчні вчинки та виховання сили духу – це просто необхідність, щоб вижити в суворих воєнних умовах.

Моя родина також не залишила без уваги цієї жахливої ситуації.

На сході України жив мій дідусь зі своєю родиною, але, на жаль, так сталося, що йому довелося покинути все: майно, роботу, друзів… Він узяв лише найнеобхідніше й скороспішно виїхав за кордон. Зараз із його родиною все гаразд, вони живі та здорові, але те, що їм довелося пережити, не побажаєш навіть ворогові.

Коли згадую його розповіді, сироти виступають на тілі. Через цю жахливу ситуацію, на жаль, ми не бачилися уже 6 років. Я дуже сумую за ним і сподіваюся, що колись ми обіймемося. Дідусь часто пише мені й надсилає світлини. Він радіє, коли бачить мене, а я його…

Отже, хочеться звернутися до усіх землян словами  відомої пісні:

Убийте війну,

Прокляніте війну,

люди Землі!