Ісайко Андрій, 11-Б клас, Доброолександрівський ліцей Дальницької сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Бойчук Наталія Іванівна

"Чому бути українцем – це моя суперсила"

Моя Україна! Вільна, нескорена, незламна державо! Я тобою дихаю, я тобою живу, я тобою пишаюся ! Тут моє коріння, тут зростаю і набираюся сили від Землі та сонця, духу- від степів та полів!

Край Чорного моря, Хаджибейського лиману, Білгород-Дністровської фортеці, «української венеції » - Вилково та краю Овідія, знаменитої Молдованки та неперевершеного Привозу, Аркадії та Санжійського маяка, козацьких могил Прилиманського та знаменитого Промтоварного ринку –«7 кілометр » . Це моя маленька батьківщина , тут я народився , зробив перші кроки, ходив до дитячого садка «Джерельце», пішов до першого класу Доброолександрівського ліцею, де навчаюся нині в 11-Б класі й зустрічаю своє шістнадцятиліття.

Пишаюся тим, що я - українець до п'ятого покоління, Мій родовід дуже великий і багатий на свої традиції та звичаї.

Це прапрадід Серафим , голова колгоспу в 1933 році, якого засудили лише за те, що змолов із пшениці нового врожаю муку та жінки спекли хліб на обжинки, Як ворог народу був засуджений в 1933 році й повідомив про себе лише в 1939 році, коли почалася Друга світова війна, а реабілітований - в 1955 році ; це прадід Іван - перший водій на Газ-51 в селі в 1952 році,; це прадід Володимир, який працював на шахтах Донбасу; це розкулачена прапрабабуся Антося ,яка мала 5 десятин землі та пару волів; це прабабусі Зінаїда та Анна, які вирощували цукрові буряки, були ланковими та встигали працювати й виховувати по троє дітей, які продовжили традиції своїх дідів і мають гарні сім'ї. Так, це моя міць, сила нескореного роду, це незламність духу й стійкість українського роду, якого зараз ворог намагається знищити, покласти на коліна і зробити невільним.

Війна увірвалася 24 лютого 2022 року в життя моєї родини несподівано. Від бабусі Наталі знаю, що прадід Іван у 1944-1945 роках захищав державу від нацистів, мав нагороди та щороку йшов 9 травня на парад Перемоги, несучи обов'язково квіти до могили Невідомого солдата й низько схиляв голову в пошані й жалобі.

Країна-агресорка, країна - терориист у війні ХХІ століття забирає цвіт нашоїнації, найкращих синів і дочок, які не побоялися ворога і першими пішли на захист України від непрошених рашистів. Гинуть ті, хто міг одружитися, мати продовження свого роду, виховувати дітей, жити й бути справжніми українцями, але нелюди знищують незламних і нескорених, мужніх і сильних ! Хіба я можу не пишатися цими людьми ? Я син нездоланого народу!

Беру в свої долоні суперсилу спогадів, сьогоднішнє життя і його реалії. Вдихаю це повітря, до болю жарке й терпке від війни. Бачу землю, на якій трудилися мої прадіди, яку у вирвах залишає ворог на звільнених територіях. Пам'ять - це сила, яка надихає й возвеличує , підіймає й окрилює. У цьому суперсила українського роду й народу і моя також! У пам'яті про тих, хто вже не буде ходити по цій землі , хто відійшов до небесного війська й молиться за нас.

Я закінчую навчання в школі, Війна вносить корективи в моє щоденне навчання сигналами тривоги . На власні очі бачив зруйновані історичні пам'ятки Одеси, знищену інфраструктуру морвокзалу, зруйнований собор та ракетну вирву в багатоповерхівці на Таїрова. Це страшно, це боляче, це сумно . Хіба це пробачити можна ? Ніколи! Я став свідком злочину проти українців, знищенням мирних людей, руйнування міст і сіл саме тому, що люди хочуть жити в незалежній європейській державі, жити вільно й щасливо!

Отже, що я зроблю заради Перемоги? А я буду добре навчатися, закінчу школу, незважаючи на сирени, обстріли та вимкнення світла. Здам НМТ та вступлю до вишу. Стану через п'ять років дипломованим фахівцем й працюватиму в Україні. Хочу потиснути руку Президенту України Володимиру Зеленському за те, що не зрадив, завжди з народом .

Ми – молоде покоління дітей війни будемо в майбутньому розбудовувати державу, збудуємо нові мости, дороги, будинки, заводи й фабрики для наших дітей. Будемо допомагати батькам, які зараз на передовій захищають нас і виборюють перемогу задля вільного життя й збереження теріторіальної цілісності. Хай кожен із нас пройметься тим, що особисто зробить для України, для свого народу ? Чи буде держава процвітати чи процвітатиме корупція й безкарність? Чи стане наше життя кращим? Чи й далі нечесні на руку будуть наживатися, продаючи продукти гуманітарної допомоги в супермаркетах та одяг для військових в мережі Інтернет? А солдат на передовій купуватиме особисто бронежилет, окуляри, тепловізори ?

Все буде Україна ! Дякую ЗСУ за мирний вечір. Вірю й чекаю Перемоги!