Шмига Микита

Технічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету, Група 21 АТ (II курс)

Викладач: Ніпрук Мар'яна Олександрівна

Тема есе:  «Війна. Моя історія»

У мій світ повномасштабна війна увірвалась із інтернету. Спочатку в моєму оточенні було багато розмов щодо можливого вторгнення, усі бачили та активно обговорювали відеоролики та історії в соціальних мережах про проведення майбутньої  “спеціальної воєнної операції”  Росії в бік України - моєї рідної країни. І вже через кілька днів, 24 лютого 2022 року, приблизно о п'ятій годині ранку уся країна прокинулась від вибухів.

Спочатку я надіявся, що нашого міста Костянтинівки на Донеччині не зачепить це лихо, але уже за декілька місяців нам з мамою та сестрою довелося виїхати з мого рідного міста до Луцька. Важкий переїзд, усе наше життя вмістилось у кількох валізах, від перенесення яких була крепатура в руках, страх в очах і абсолютне нерозуміння що буде далі...

Для мене день від’їзду відчувався наче від мого серця відірвали шматок. Вдома я мав усе, тепер же у мене немає нічого...

Щодня я уявляю свій дім, над яким зараз літають ракети, своїх родичів та друзів, які лишились там і ховаються у підвалах від обстрілів, своїх собаку та кішку, які хтозна-де зараз, бо не було можливості їх узяти із собою. Ці думки не дають мені спокою...Неможливо спокійно спостерігати, як зараз знущаються над країною, в якій я народився та провів тут усе своє життя, але війна змінила повністю все...

Перед початком повномасштабного вторгнення я навчався у 9 класі. В мене була шкільна мрія: довчившись до 11 класу, вдало та дуже красиво переступити сходинку зі школи в університет. Так хотілось поїхати до Харкова та вступити у Харківський авіаційний інститут. Але війна втрутилась у мої плани: мене чекав переїзд до Луцька. Я продовжив навчатися дистанційно у школі, але не міг отримувати нові знання і, довго міркуючи, вирішив вступити до Технічного фахового коледжу у Луцьку.

Спочатку все йшло дуже гарно: знайшов нових друзів, насолоджувався проживанням у студентському гуртожитку, здобував нарешті нові знання,  але потім мені з батьками довелося виїхати за кордон до знайомих у місто Ригу в Латвії, аби там мама мала змогу працювати і забезпечувати нас із сестрою.

Наразі я проживаю за кордоном, навчаюсь дистанційно. Моє життя кардинально змінилося. Але щовечора перед сном, заплющуючи очі, уявляю себе на березі водойми у Клебан-Бику, там я чухаю свого собаку за вухом під акомпанемент муркотіння моєї кицьки під мирним небом та з обнадійливими перспективами в думках...