Надія Іванівна без сліз не може розповідати про пережиті страхіття війни, які їй довелося випробувати. Дуже страшно самотній жінці було чути гуркіт обстрілів і пережити, побачивши, як постраждав її будинок. Кілька місяців, прожитих без пенсії і все життя в страху. Надія Іванівна журиться через смерть своїх трьох братів, до яких вона не змогла потрапити на поховання в зв'язку з обмеженням пересування по військовій зоні. Вона мріє про можливість їздити до родичів і про тишу.