Євменова Діана, 11 клас, Київський професійний коледж мистецтва та технологій сервісу

Вчитель, що надихнув на написання есе — Хохлова Ірина Яківна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Стоїть тиша... Але це не спокійна тиша, а тиша перед наступним ударом.

Вже тисячу та ще один день я живу у світі, де кожен ранок починається не з думки про нові можливості, а з надії на виживання.

24.02.2022...

За звичкою, збиралася до коледжу. Я завжди дивлюся в телефон, як тільки прокидаюся, але сьогодні було не так. Я пішла снідати, і до мене звертається мама:

— А ти куди зібралася?

Я, заспана, без зайвих думок, кажу:

— На навчання.

І тут пролунала мамина фраза:

— Яке навчання? Війна почалася.

На мить запала тиша, і я чую, як пролунало влучення по місту. Я пішла до кімнати, і це було, як фрагмент з фільму.

Ехо маминої фрази «війна почалася» й влучення.

Батьки вирішили, що я йду до батька на роботу. Я виходжу: жодної людини, малоавтівок.

Місто, яке буквально вчора було заповнене людьми, що гуляли й насолоджувались життям, сьогодні стало порожнім.

Я з батьком пройшла кілометр, і тут батькові зателефонувала мама. Сказала, що дістатися до її роботи просто неможливо. Мене відправили додому. Того дня був лише один щасливий момент — стипендія, більше нічого. Перший день минув у метушні.

04.03.2022...

Мама працює у великій аптеці й не змогла дістатися до свого місця роботи, тому домовилася працювати в іншій, що за 40 хвилин від дому. В такі миті я не могла стояти осторонь та пішла з мамою, щоб допомагати. Мотивація була неймовірна. Сотні, десятки сотнів людей… Але навіть троє завідувачів ледве встигали відпускати ліки клієнтам з восьмої ранку до сьомої вечора.

08.03.2022...

Міжнародний жіночий день. У той день не було жодного влучання — подвійне свято.

25.03.2022...

Ми вирішили переїхати в інше місто, бо хоча б електричкою було простіше добиратися до роботи як мамі, так і татові. Дні тягнулися. Здавалось, що деякі були довжиною в рік. Я періодично приїжджала до мами, бо там ситуація вже трохи стабілізувалася. Мою депресію рятували тільки зустрічі з друзями.

13.04.2022...

Коли я сказала своїм подругам, що вивчаю перукарське мистецтво, але в мене мало практики, вони всі, як одна, сказали, що я можу практикуватися на їхньому волоссі. Я поїхала за інструментами. Восьма ранку, я проходжу пішки перше місто, дорогою побачила чотирьох людей. Вийшла на трасу, щоб обійти блокпост, який пустував. Жодної людини чи автівки не було. Заходжу в інше місто, дивлюся в асфальт і бачу в ньому багато дірочок. Дивлюся на зелену зону — там теж дірочки. Я наважилася підняти голову, дивлюся на один будинок — нічого, дивлюся на інший і бачу замість балкона величезну діру. Я від страху побігла додому, думаючи: «Це що, тепер місто-привид?». Зібрала речі й побігла до Києва, а звідти з мамою до іншого міста, де ми тимчасово жили.

29.04.2022...

Нарешті приїхала бабуся з Луганщини. Ми дуже довго вмовляли її приїхати до нас, бо в неї хата горіла тричі, міст біля хати підірвали, вікон не було ані в хаті, ані в літній кухні.

01.09.2022...

Почалося навчання, була надія, що все буде гаразд, але… ні. Повітряні тривоги, пуски, влучання, підвали, блекаути. Далі дат в Україні не пам'ятаю, але пам'ятаю події. Пам'ятаю, як під час повітряної тривоги йшла на навчання, як цілими днями сиділи в укритті.

Був один дуже страшний для мене день.

Тривога тривала довго, були влучання й блекаут. Додзвонитися до батьків було неможливо. Мама ледве зв'язалася з класним керівником, щоб дізнатися, як я, бо не могла до мене додзвонитися. Відбій був о шостій годині. Здавалося, що вже все… Шо ще могло трапитися? Я зайшла в електричку, але вона була забита вщерть. Думаю: «Та що там, 15 хвилин, і я зустрінуся з батьком, а потім разом із ним додому». Але електричка зупинялася посеред колії й стояла по 5, 10, а іноді й- по 15 хвилин. Зрештою, я приїхала до міста і дісталася додому разом із батьком.

На жаль, сьогодні такі реалії. Ми живемо в часи війни. Але я вірю, що зовсім скоро ми будемо щасливі в квітучій Україні.

Благаю, Боже, спокою пошли,

Щоб моя рідна серцю Україна

Не знала більше пострілів війни,

А знаєте, війна колись закінчиться,

І тільки спогади залишаться в серцях.

Благаю, Боже, збережи мою країну,

Молюсь до тебе, збережи усім життя.