Моцьо Ірина, 10 клас, Козацький ліцей Новокаховської міської ради Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Соколенко Олена Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Повномасштабне вторгнення росії в Україну кардинально змінило все: спосіб життя, планування майбутнього, цінності й нас самих. Того зимового ранку, коли ще не встигло зійти сонце, земля зненацька затряслася від розривів снарядів і бомб.

24 лютого 2022 року я прокинулася від вибухів. І тоді життя, наче блискавкою, розділилося на «до» та «після».

Наше селище окупували в перший тиждень війни. Після чотирьох важких днів бойових дій ми повністю опинилися під владою росії. Шосе поруч мого будинку було порожнє. Від автомобільних заторів не залишилося й сліду.

Досі пам’ятаю колони танків, БМП, БТРів із прапорами радянського союзу, які їхали трасою. В небі їх супроводжували десятки вертольотів.

Окупанти одразу почали наводити свій порядок: вони займали адміністративні будівлі, розселялися по будинках, встановлювали правила для місцевих жителів. Скрізь з’являлися триколори та блокпости.

У багатоповерхівці неподалік від мого дому сидів снайпер. Через декілька тижнів зник український зв'язок.

У магазинах почали з’являтися рублі та «закордонні» товари. Моє рідне селище за місяць окупації вже було не впізнати: інформаційний вакуум та ворожість навколо змінили його до невпізнанності. Спочатку був розпач, потім страх. Страх за рідних, за себе, за всю Україну. Але він не поглинув нас із головою, навпаки, українці згуртувалися як ніколи. Усі знайшли своє місце, кожен зрозумів, що може бути корисним.

У перші дні окупації ми допомагали один одному. Якщо у нас знаходилися дріжджі, і ми щось пекли, то часто заносили сусідам. Односельці роздавали воду, ділилися харчами.

На підконтрольну Україні територію моя родина потрапила в липні 2022 року, коли вже не було сил витримувати окупацію. Ця «подорож» була важкою. Черга на блокпостах розтяглася на кілометри. Цілий день ми та люди навколо стояли просто в степу під палючим сонцем. На вечір кожен ночував, де міг: декому вдавалося знайти кімнати, які безкоштовно надавали місцеві жителі, а хтось просто в машині. Моя сім'я лише на п'ятий день виїхала до Запоріжжя.

Я ніколи не зможу забути, як ми вперше за стільки місяців побачили український прапор.

Був дощ, ґрунтову дорогу розмило, і колеси машини не слухалися. Шлях ішов стрімко вгору, тому будь-якої миті авто могло впасти зі схилу. Аж ось під колесами зашурхотів асфальт. Це означало одне: ми змогли! На першому ж блокпості нас зустрів синьо-жовтий стяг. Після того як дісталися Запоріжжя, ми невдовзі рушили на Одещину.

А вже у вересні почався новий шкільний рік. Навчатися було важко через постійні відключення світла, але викладачі завжди йшли назустріч та допомагали.

На жаль, повномасштабне вторгнення стало новою нормою життя українців. Війна торкнулася кожної родини – у Херсоні, Харкові, Києві, на сході й заході нашої країни. Але вона зробила нас міцнішими та витривалішими.

Повномасштабне вторгнення стало полум’яним випробуванням, яке не зламало, а зміцнило, загартувало дух.

Кожний удар ворога – новий шар сталевої броні нашого серця. Після 24 лютого ми сильніше почали цінувати речі, які раніше здавалися буденними й маловажливими: вода, світло, хліб, прогулянка в парку, спілкування з друзями та родиною. Ці 1000 днів війни мого життя були важкими, але я маю джерело, звідки черпаю сили – це люди навколо, їхня стійкість та незламність.

Я пишаюся тим, що я – українка. Пишаюся, що народилася саме тут, в Україні.

Пишаюся нашими людьми, які роблять фантастичні речі. Пишаюся воїнами, які вершать неймовірне й роблять неможливе можливим. Я впевнена, що Україну чекає щасливе майбутнє, яке вже зовсім скоро стане сьогоденням!

Закінчити свою розповідь хочу словами, які народилися в моєму серці, коли я працювала над есе:

Багато днів гуде земля,

І гул сирени не стихає,

Та віра наша нас єднає.

Ми переможемо! Я знаю!

Ще точаться важкі бої,

Ще ворог не дає спокою.

Та впевненість росте в мені,

В молитві тягнеться до Бога.

Настануть ще щасливі дні,

Коли ми зможем усміхатись,

І радість буде в кожній хаті,

Мир запанує на Землі!