Мені 48 років, є дружина, донька. Ми в селі живемо. Я рано встав, пішов поратися по господарству і побачив ракети, які пролітали над нашим домом.

Нас буквально на третій день окупували - це була найбільша трудність. Росіяни ходили колонами, було морально дуже страшно. Окупантів багато, вони наглі.

Газ у нас пропав на третій день, світло виключали. З їжею все добре, бо в селі все своє. А газу і досі немає: вже рік. Я телефоную батькам, то кажуть, ще немає. І зв’язку не було - зараз хоч інтернет є якийсь.

Я три рази їздив у Василівку. Стояв там три рази - не пропускали. А на третій раз якось повезло, що пропустили. Перевіряли все. Ну, проїхали.

От у батьків тепер страшно: по сусідству живуть російські солдати. Вони там майже по усім домам живуть, тому там страшно і морально дуже тяжко.

Хочу, щоб швидше війна скінчилась. Мабуть, рік іще - точно, судячи з того, скільки їх там і скільки вони всього понаривали. Навряд чи буде все швидко.