У Луганську я вела яскраве й насичене життя – адже я — професійна співачка, яка віддала понад 10 років естраді. Але коли на Донбасі стали стріляти, я зі своєю сім’єю змушена була залишити затишний двоповерховий будинок, роботу й колишній спосіб життя.

У червні 2014 року я вийшла заміж. Але насолодитися сімейним щастям не вийшло – до Луганська прийшла війна. У день розпису почали літати літаки, ми чули постріли. Потім було захоплення будівлі СБУ, військових частин. За два дні ми виїхали, і в Луганськ я більше не повернулася, хоча планувала.

За контрактом я полетіла співати до Китаю, а мій чоловік Олексій – професійний футболіст – на півроку поїхав грати до Казахстану. Мої батьки й сестра переїхали до Харкова. Спочатку, звичайно, ми сподівалися, що війна ось-ось закінчиться, і ми повернемося додому... Коли в нас закінчився контракт, ми з чоловіком повернулися до України, вже до Харкова, до рідних.

Звичайно ж, спочатку було дуже важко. Наймана квартира, безробіття. Щоб остаточно не впасти в зневіру, не втратити розум від безсилля й туги за домівкою, я вирішила чимось зайняти себе. Зупинилася на випічці тортів і тістечок.