Мені 65 років. Я живу в місті Охтирка Сумської області. Працюю головним бухгалтером у музичній школі. 

24 лютого вулицями нашого міста пройшла колона російської техніки. З першого ж дня почалися обстріли. Окупанти розбомбили військову частину. Постраждали житлові будинки, розміщені поряд з нею. Мій батько й донька також жили в тому районі. У їхніх квартирах вилетіли вікна й двері. Це сталося, коли ще були морози, тому сантехніка розмерзлася. Також розбомбили мерію, будинок культури, дитячий садок, музей, музичну школу. Місто дуже постраждало. Літаки скидали бомби. Було дуже страшно. 

Ми мали запаси води, продуктів і ліків. Я ще до війни накупила ліків на три місяці вперед. Гуманітарну допомогу розвозили по підвалах, годували нас. 

Я на деякий час виїжджала в Польщу з донькою і внучкою. Їхали разом з іншими людьми у вантажному бусі. 

Військові на блокпостах були шоковані, коли перевіряли автомобіль. Ми –  жінки, діти, люди похилого віку – лежали на матрацах на підлозі буса.

Я повернулася додому, бо тут залишився мій батько. Йому 85 років. Він не захотів виїжджати – залишився жити у мого брата в приватному будинку. Донька з онучкою залишилися в Польщі. Я щодня їм телефоную. 

Зараз у місті спокійніше. Тепло дали. Вода й інші комунікації також є. Головне, щоб більше не було обстрілів.