У мене шестеро дітей і дев'ять онуків. У перший день війни я думала про них, умовляла їх, щоб вони виїхали. Вони так і зробили, а я залишилась у місті. 

У Лисичанську не було води й світла. Доводилося сидіти в підвалі під час обстрілів. Місто руйнували. Це було страшно. 

Я евакуювалася на автобусі. Зараз живу в Дніпрі. Мене шокує, що вбивають людей. Це жахливо. Стільки молодих людей гине! 

Я хочу, щоб війна закінчилася. Дуже важливо, щоб цінувалося людське життя.