Ратай Христина, 10 клас, П'яновицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андриц Галина Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Почнемо з того, що все почалося 24 лютого 2022 року. Це був звичайний ранок, я прокинулася близько сьомої години, адже повинна була йти до школи. Нічого не знаючи пішла збиратися, коли вже одягнулася, і планувала виходити до школи, аж раптом до моєї сестри Марти подзвонила її однокласниця і подруга Олена, і сказала те, в що не хотілося вірити і те, що здавалося неможливим.

“Марта нікуди не йди, почалася війна, Ольга Ярославівна (наш завуч) нам про це розказала, коли я прийшла до школи, вона сказала всім якнайшвидше зібрати свої речі і йти додому ...”

Ось як я дізналася, що почалась війна. Спершу я не хотіла в це вірити, думала що це закінчиться через декілька днів. Цілий день дивилася разом з сестрою Мартою новини про те, що наразі відбувається в нашій країні, була шокована.

Я, сестра Марта, мама Марія та мої родичі, які живуть поруч з нами не знали, що робити, наскільки безпечно перебувати в Україні. Всі були стурбовані.

Було вирішено що я, моя сестра Марта, мама Марія, тітка Ганна і її донька, моя молодша двоюрідна сестра Анастасія поїдемо в більш безпечне місце, а саме в село Присліп. День за днем минає, ніяких хороших новин не було. Дні які я там провела були одними з найгірших днів в моєму житті, хоча всі рази, коли я їхали в Присліп до родини і друзів були веселими, безтурботними. Я закрилась в собі.

Згодом ми повернулися назад до рідного села П’яновичі і десь ще декілька місяців у мене був той самий стан заперечення та закриття в собі.

Якось я усвідомила, що дедалі глибше закриваюсь в собі, але за допомогою підтримки батьків і родичів вийшла з цього стану. Усі інші дні до сьогоднішнього змінилися для мене в кращу сторону. Я почала цінувати моменти, усвідомлювати що відбувається в нашій країні, відмовилася від всього, що пов’язано з країною, яка напала і хоче знищити нашу неньку Батьківщину.

Я щирим серцем надіюся і вірю, що Україна незабаром переможе. Наші військові звільнять нашу Батьківщину від країни агресора, припиниться смерть і відбудується все, що є знищеним.

На жаль, ніхто не зможе повернути людей, які загинули захищаючи ціною власного життя рідну країну, щоб кожен з нас бачив світанок, зміг прожити це життя і ми повинні бути вдячними за це і молитися за їхні душі і за перемогу. Слава Україні! Героям Слава!