Мені 20 серпня було 82 роки. Я жила в центрі Херсона, працювала на Петровському заводі. Чули таке? Комбайни робили. А зараз я в Києві, підірвала дуже здоров’я.

Коли почалася війна, я була вдома через ковід. Тільки виписалася з лікарні, підкосила мене дуже ця хвороба. І я не пам’ятаю, як все почалося. Але ми з сусідом ходили до магазину рано-вранці, займали чергу. З продуктів все було, тільки ліків не було. А в мене сильна аритмія. І я уїхала до сина. Він у Києві живе - інститут тут закінчив і залишився. Вони виїжджали з Києва, а потім повернулися, потім і я приїхала з Херсону. Тепер чекаємо на перемогу.

Я взагалі думала, що не буду виїжджати з дому, що все пройде. Я декілька разів виїжджала: нас в степу тримали, повертали, а потім ми степом виїхали. Ями були здорові, і ми приїхали аж в 10 годин.

Ми виїжджали на Кривий Ріг. Нас там зустріли такі гарні люди! Як вони за мною доглядали! Потім нас порозвозили в школу, були гарні ліжка. Так що я дуже вдячна їм!

Хоч би війна закінчилася! У мене в Чорнобаївці залишилася сусідка Люда. Вони зараз сидять у підвалі. Зв’язку з ними немає, і в Херсоні не було зв’язку. Я думаю, що ця біда скоро закінчиться.